ЯБЛУНЕКОРОНИ

(ностальгія)

Яблуні прекрасні у цвіту – ніжно-біло-рожево-величнім, які квітнуть рано навесні ненав’язливо-спокійно-звично…

Яблуні так манять в літній сад, коли він на яблука багатий і плоди відати щедро рад – для садівника подвійне свято!

Яблуні сумують восени – без плодів, без цвіту і без листя…

Я її за стовбур обійму й заколишу – хай їй добре спиться до весни, всю зиму холодів, щоб не чула потріску морозів…

Яблуні хай сниться серцеспів, приховавши в жменьці болю сльози…

Яблуня розкинулась гіллям – наче парасоля над дитятком влітку…

Приглядаюсь – й в кроні впізнаю неповторно сформовану квітку.

То не ружа, не лілії цвіт, не ромашка, навіть не жоржина…

Крона яблуні створила власний квіт – трішки допомагала їй людина, яка зветься просто – садівник, що леліє стовбури і крони, бо до яблунь цвіту серцем звик й творить з крони яблунекорони!!!

Яблуні прекрасні в кожну мить, хоч зродились з маленького зернятка…

Цвіт, зав’язок, яблучко із зерном – йде життя по колу: все – спочатку!

Не змінити той порядок ввік!

Не прийде майбутнє без зернятка…

…Мудра Жінка й мудрий Чоловік мудро дбають про своє Дитятко!

Марія Баліцька, м.Тернопіль

29.11.2015 р.Б.


Комментариев нет