У КОЖНІЙ ЛЮДИНІ Є КРАПЛИНА СОНЦЯ!

Зимові тумани виснуть над землею – нема на деревах срібного інею… Роздягнулись крони від білих кожухів… Ворон на березі пісню вітру слухає...

А малі синички тішаться-радіють, своїм світлим духом зовсім не маліють – лине їхній щебет в ялинковій хатці, тому зимний вітер зовсім їм не в гадці…

Ялинкові віти – могутньо-крислаті білочку руденьку можуть заховати, і сичів крикливих, і мудру сову, радо прихищають й синичку малу.

А мала синичка вдячне серце має – гостинній ялинці весело співає про красу довкілля, сонечко, калину, шишкарів вертепних…

Дзвінко пісня лине – тінь-тінь-тінь, тінь-тінь-тінь, смуток-горе покинь, звеселись, усміхнись, вслід пташкам душею вгору вознесись…

Обіймають землю зимові тумани…

Але це – сьогодні.

Сонечко багряне завтра зранку вийде в піднебесну вись – подумки ярилу в цю ж мить усміхнись, бо воно все бачить і жде не діждеться, хто до нього щиро першим засміється.

…У людині кожній є сонця краплина – кожен може стати як СОНЯЧНА ЛЮДИНА!

Марія Баліцька, м.Тернопіль

11.01.2016 р.Б.


Комментариев нет