ДИВНИЙ ГІСТЬ

Павук вночі прийшов до хати – сидить в куточку й не моргне…

Його ловити?

Виганяти?

Може, рятує він мене…

Такий великий – аж задивно, кожна із лапок – гострий кут…

Мені ні тепло, ані зимно від того, що павук є тут.

Зізнаюсь: шкода його трішки – голодний, мабуть (мух нема!).

А, може, він замерз у ніжки: мороз тріщить, чобіт – катма…

Не знаю, що із ним робити?

Як вижену – замерзне вмить!, і як мені на білім світі з гріхом – за павучиська – жить?…

Нехай сидить – місця багато…

Не зробить шкоди дивний гість.

Вчора – святвечір, нині – свято…

Може, павук кутю доїсть…

Може, павук – душа родинна: прийшла навідати живих…

Нехай павук занадто дивний – я не візьму на душу гріх.

А що, як він колись тут мешкав і був хлопятком чи дівчам?

О, крок зробив павук.

Нарешті!

Побуде трохи й піде сам…

…Не знаєм, хто вартніш у Бога, - УСЕ ЙОГО є, що живе.

Схрестились в світі дві дороги – кожна в майбутнє нас зове.

Я маю вибір!

Силу Волі!

Мир – в Серці, у Душі – Надію!

Павук іде собі поволі…

Дивлюсь на зорі в небі й мрію…

Марія Баліцька, м.Тернопіль

19. 01. .2016 р.Б.


Комментариев нет