МАНДРІВОЧКА ДИВНОЇ НОЧІ…

Ясен-місяць не дав мені спати – заглядав, крізь фіранку – до віч, просив Зорі ясніше сіяти…

Я вдягнулась й пішла в ясну ніч…

Мене стрів морозець пустотливий й жартував і щипав щічки й ніс.

Вітер спав в горобині щасливий…

Красувався заінений ліс – він стояв в сяйві зір, наче казка, які місяць вповні оживив й кликав-звав всіх надвір: «Ну, будь ласка, вийдіть й гляньте на лагідність див…»

Обіймали діброву ялинки, одягнувшись в біленькі шубки…

Скрізь сріблились маленькі сніжинки й танцювали танок залюбки…

Місяць ясну погоду пророчив, як господар в небесній садибі…

…Та мандрівочка дивної ночі мені радість вернула.

Спасибі!

Марія Баліцька, м.Тернопіль

24. 01. .2016 р.Б.


Комментариев нет