ДИВНИЙ ГІСТЬ ЧИ КВАРТИРАНТ

Гість прийшов на Святий вечір й розмістився у кутку, де ставлю, вийнявши із печі, свіженьку зварену кутю на запашно-пахуче сіно – така традиція, звичай…

А гість в кутку спинився сміло і дивиться…

Спокій, прощай!

Може, той гість – посланець предків – прийшов із звісткою від них…

Тривожуся. Піду – помолюсь за душі предків до Святих…

Молилася…

Горіла свічка…

Чекала на столі кутя…

На небі зір яскраві вічка дивились в шибку нехотя…

Щедрівкою скінчився вечір.

Ранок приніс світлий Йордан.

Кропила кімнату святою водою…

А гість сидів в кутку, як пан – води святої не злякався.

Світлий душею. Хай буде…

Вже десять днів, як гість примчався – може, мій смуток відведе…

Так смішно лапками танцює і не боїться моїх рук, часом мережить чи малює дивні малюночки Павук…

Не їсть нічого – на дієті мій загадковий квартирант…

А, може, він космічний має в тайній кишені провіант і ним смакує в ясну нічку, коли мандрую я у снах, задувши обережно свічку, щоб дим не ввів гостя у страх…

Паспорт у нього не питала – не знаю, скільки йому літ…

Павук прийшов на Святий вечір і досі веселить мій Світ!

Дякую.

Марія Баліцька, м.Тернопіль

28. 01. .2016 р.Б.


Комментариев нет